Майбутній менеджер, пластун, спортсмен, а з початку повномасштабного вторгнення – воїн-доброволець. Сьогодні Богдан Пелих розповідає про себе, а також про свій досвід війни.
– Моя національна свідомість формувалася роками: вивчав історію, слухав українські народні та повстанські пісні, мій тато брав участь в обох революціях (Помаранчевій і Гідності. – Ред.), прадід воював. Коли в чотирнадцять років ти приходиш у Пласт, то спершу нічого не розумієш, але через національне виховання, патріотичний дух, дисципліну, участь у літніх таборах помаленьку, крок за кроком, розвиваєшся у відповідному напрямі. Я відпластував певний час, а коли подорослішав, то набрав десять діток у гурток і працював із ними, таборував тощо. Змалку займаюся спортом: кунгфу, біг, марафони, походи та біг у горах. До речі, на Говерлі був тільки двічі, оскільки серед мандрівників ця гора вважається «легкою», хоч і найвища в Україні.
– А чому ти вирішив вчитися у Політехніці на менеджменті?
